Астрономи продовжують вивчати природу Меркурія (Фото:3quarks/Depositphotos) Планета Меркурій, найближча до Сонця в нашій сонячній системі, довгий час залишалася загадкою для вчених. Її поверхня всіяна безліччю зморшок і уступів, дослідження яких привело вчених до розуміння її незвичайної природи. Нещодавнє дослідження пропонує нове розуміння процесу стиснення планети і його наслідків. Відомо, що Меркурій стискається впродовж мільярдів років, оскільки внутрішня частина планети поступово остигає, спричиняючи зменшення обсягу кам’яної та металевої маси. Але питання в тому, наскільки швидко це відбувається і які наслідки це несе.
Дослідники виявили, що внутрішність Меркурія, яка стискається, впливає на його поверхню, спричиняючи утворення складок, що нагадують морські хвилі. Ці складки, звані «надвигами», виникають, коли одна ділянка поверхні стикається з іншою через скорочення внутрішніх шарів планети.
Перші ознаки стиснення Меркурія були помічені в 1974 році, коли місія Маринер-10 передала зображення уступів висотою в кілометри на поверхні планети. Потім місія Мессенджер, що проводилася з 2011 по 2015 роки, виявила безліч так званих «лопатевих уступів» по всій планеті.
Лопатевий уступ Меркурія під назвою Карнегі-Рупес, кольором відзначені перепади висот рельєфу / Фото: (NASA/Лабораторія прикладної фізики Університету Джонса Хопкінса/Інститут Карнегі у Вашингтоні)
Ці відкриття дозволили зробити висновок, що радіус Меркурія зменшився на приблизно сім кілометрів через стиснення його внутрішніх шарів. Однак важливим питанням залишався момент, коли відбулося це стиснення.
Для визначення віку поверхні Меркурія вчені використовують щільність ударних кратерів, але цей метод ускладнений через зміни швидкості ударів у минулому. Проте вивчення уступів на Меркурії вказує на те, що вони доволі давні, оскільки вони перетинаються з більш молодими кратерами.
Це дослідження допомагає розгадати геологічні загадки Меркурія і розуміти процеси, які формували його поверхню. Результати цієї роботи можуть також дати нові уявлення про розвиток інших планетних тіл у нашій сонячній системі.
Джерело: Nature Geoscience